Сумнівне розуміння об’єктивності спонукало Савіка Шустера запросити на програму доґхантера. Чи має аж до цього доходити бажання подати всі точки зору?
У програмі Савіка Шустера «Адреналін» узяла участь особа, що не приховує своїх злочинних дій і навіть пишається тим, що порушує закон безкарно. 8 травня у студії поруч із начальником служби управління зв'язків із громадськістю МВС України, полковником міліції Володимиром Поліщуком, та іншими посадовцями і громадськими діячами сидів такий собі Олексій Святогор.
Святогора, юриста за освітою, 2008 року було позбавлено адвокатської ліцензії. Нині на сайті «Україна кримінальна» він регулярно друкує матеріали, в яких роздає читачамрекомендації, як убивати тварин у місті, як зіпсувати життя тим, кому не байдужі страждання живих істот, як «полювати» зі зброєю на вулицях (навіть термін для того знайшов спеціальний - «сітіхантинг») та в інших громадських місцях і як при тому уникати відповідальності за протиправні дії.
Вдається він і до інших цікавих із погляду права й моральності дій, підписуючи свої, сповнені ненависті до всього живого, матеріали прізвищами тих сусідів, хто скаржився на його дії до міліції.
І от цю особу, видається, не в останню чергу й завдяки згаданим публікаціям, запрошують у студію для репрезентації погляду «з іншого боку».
Журналістська етика та журналістський професіоналізм вимагають, аби в будь-якому матеріалі були представлені різні думки, був наявний погляд протилежних сторін. Однак чи є така вимога абсолютною? Чи не є норми права й закону певним кордоном для такої «об'єктивності»? Чи справді для обговорення проблеми, пов'язаної з конкретним порушенням закону, «другою стороною» в діалозі з правоохоронцями є систематичний правопорушник, а не постраждала сторона?
Святогор не вперше присутній на телеефірі. Раніше його інтерв'ював канал СТБ (програма «Вікна» від 03.04.2012 р., сюжет під назвою «Одни бездомных животных защищают, а он - расстреливает и травит»). В заставці на СТБ його прямо пойменовано - доґхантер. Так себе називає Святогор. Так себе називають інші вбивці тварин, що групуються на сайті Vreditelyam.net, активним учасником якого був і Олексій Ведула, котрий понад рік садистськи вбивав тварин, процес катування знімав на фото й відео для подальшого оприлюднення в інтернеті. Нині в Києві триває судовий процес за звинуваченням Ведули у скоєнні злочинів, передбачених статтями 299 (жорстоке поводження з тваринами) та 300 (пропаганда жорстокості) Кримінального кодексу України.
Ч. 11 ст. 17 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» умертвіння тварин шляхом відстрілу та отруєння заборонено, такі методи кваліфікуються як жорстоке поводження. Аналогічну позицію відображено і в Європейській конвенції з захисту домашніх тварин, підписаній Україною 5 липня 2011 року. З погляду українських, як, утім, і європейських правових норм, убивство тварини шляхом отруєння чи відстрілу є жорстоким поводженням і підлягає кримінальному покаранню.
Святогор, який на сайті доґхантерів фігурує як OneWayTiсket - «квиток в один кінець», не приховує свого хобі - вбивства, пострілів у місті, отруєнь, про що відверто розповідає на телеефірах.
Оприлюднювати в ЗМІ одкровення доґхантерів раптом стало модним, СТБ й Савік Шустер не були першопрохідцями. Журнал «Фокус» ще в лютому надрукував визнання в скоєних злочинах харківського доґхантера Романа, що фігурує на сайті вбивць під ніком Dogmeat - «собаче м'ясо», в публікації під промовистою назвою «Человек собаке враг. Украинцы открыли сезон охоты на бродячих псов». «Комсомольская правда в Украине» чесно визнає, що особисто з доґхантерами поспілкуватися не вдалося, проте щедро цитує тексти з їхнього сайту. Того самого сайту, учасників якого, попри численні заяви до МВС, СБУ, прокуратури, попри мітинги протесту проти діяльності цього ресурсу, правоохоронці ну ніяк не можуть ідентифікувати, щоб притягти до відповідальності.
«Комсомолка» ж друкує коментар згаданого вже представника МВС Володимира Поліщука, який заявляє: «Віднині, якщо хтось із громадян побачить труп собаки в Києві, він може заявити про цю знахідку в міліцію... Якщо з'ясується, що пса вбили, міліція негайно порушить кримінальну справу за жорстоке поводження з тваринами і буде шукати шкуродера».
Чи сенс роботи міліції полягає виключно в тому, аби шукати, тільки шукати і не притягати до відповідальності тих, кого шукати не треба, хто не вважає за потрібне ховатися, - це питання не до журналістів, звісно. Певна, що в цивілізованій країні з програми «Адреналін» п. Поліщук та Олексій Святогор мали б піти разом - у бік МВС. Для проведення допиту.
Існує в Кримінально-процесуальному кодексі норма, яка надає правоохоронним органам можливість порушувати кримінальні справи за фактом повідомлення у пресі (п. 4 ст. 94). Перевірка наведених у публікації фактів «здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів» (з листа Генеральної прокуратури України №12/2-165вих-11 від 06.10.2011 р.).
Погугливши в інтернеті, я не знайшла жодного повідомлення про таку приємну подію, що свідчила би про впливовість преси і дієвість цієї норми закону. Якщо статистика щодо кількості порушених після публікацій справ і існує, вона явно є недоступною для пересічного читача. Або ж така кількість дорівнює нулю. Останнє видається більш імовірним.
На жаль, в Україні публікація, хоч би які в ній викривалися злочини і хоч би які переконливі докази того наводилися, практично гарантовано проходить непоміченою повз заплющені очі Феміди. І випадки зі шкуродерами - яскравий тому приклад.
До журналістів запитання інше: чи справді вимога об'єктивності в поданні матеріалу має перетворювати журналіста на стороннього спостерігача злочину і, за великим рахунком, його співучасника? Чи справді в гонитві за сенсаційними подробицями можна йому бути присутнім, скажімо, при «роботі» кілера і відсторонено фіксувати, як той готується до вбивства «замовленої» йому особи, заряджає гвинтівку з оптичним прицілом, як стріляє, як конає поцілена ним людина... Фіксувати й не обуритися, не схопити його за руку, не зупинити зло? Чи буде журналіст із дозволу грабіжника спостерігати, як той «обчищає» якусь стареньку, відбираючи в неї останню копійчину, і ретельно нотувати й «фахові дії» злочинця, і сльози та зойки жертви? Чи справді так важливо донести до читача-глядача процес здійснення злочину, що перед цією важливістю закон, який вимагає покарання, стає вже неважливим, другорядним?
Чи Савік Шустер, чи автори сюжету на СТБ, чи Сергій Волохов - автор публікації в «Фокусі» не в курсі, що прилюдне визнання людиною своїх злочинних дій, хай навіть вона при тому вперто твердить, що з її погляду вона не є правопорушником, має мати певні наслідки - в тому числі й з боку журналіста, який залучив цю особу до передачі, де пролунали такі визнання? Чи можна «професійно» спілкувався з тим, хто несе біль, кров і смерть, і нічого не зробити, щоб відвернути подальші злочини?
Не певна, що таке може відбуватися в Німеччині, Великій Британії, Італії чи Польщі з Угорщиною. Чи в США, де долю найімовірнішого кандидата в президенти може вирішити випадок 29-річної давнини, коли той кілька годин віз свого собаку в клітці, прилаштованій на даху авто, що, на думку американських громадян, є жорстоким поводженням із твариною. Не певна, що в будь-якій європейській країні можливе інтерв'ю з порушником закону без жодних для останнього правових наслідків. Не певна, що журналіст із Франції чи Словаччини дозволить собі дружньо спілкуватися з не спійманим і не покараним ще злочинцем і спокійно пускати в ефір чи викладати на шпальтах газет його хизування кривавими походеньками.
Чи, може, журналістика в Україні дійшла тієї межі, коли журналіст у майстрі пера й репортажу знищує в ньому громадянина, чий громадянський і суто людський обов'язок вимагає не допустити злочину, а злочинця віддати в руки правосуддя? Чи в тандемі «журналістика і право» щодалі більше перемагає жовтизна, клюква й епатаж?
Тетяна Метельова, журналіст, член НСЖУ і Медіа-профспілки, член Міжвідомчої робочої групи Кабінету Міністрів України з розробки нормативно-правової бази для Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» при Міністерстві екології і природних ресурсів України
